З історії села

Населений пункт с.Калитинка     Шаргородського  району , Вінницької  області  розташоване  по  обидва  береги  річки  Мурафа . Крайня  точка   нашого  села  є  точкою  зіткнення  трьох  районів :  Шаргородського ,  Чернівецького ,Томашпільського . Калитинка  межує  з  такими  селами : Рожнятівкою , Покутино , Садківцями  та  Володіївцями .            Як населений пункт село існує понад 670 років . У села Калитинка багата історія . Вона нерозривно зв язана  з розвитком усього українського народу, з його економікою , побутом і культурою , з його боротьбою проти чужоземних загарбників та класових гнобителів.

Перекази старожилів твердять , що назва села походить з давньої давнини .В минулому по обох схилах річки Мурафи , що в даний час протікає через село , були густі , розкішні чагарникові ліси , а в долинах росли високі верболози та очерети . По балках та ярах , що спадали до річки , і масивах , що межували з ними , були теж ліси . Місцевість була розкішна рослинністю , тваринним світом , багата для життя . Крім цього , місцевість була схожа на калитку і сприяла для сховища і захисту як від зовнішніх ворогів , так і від своїх поневолювачів . Перші втікачі-поселенці , а то й зайшлі люди , часто нападали на литовських , а пізніше польських та турецьких магнатів , що проїжджали по шляху , який проходив через сусіднє з Калитинкою село –Покутино , і називався «Шпак» , що означало «прямий шлях» . Ним чумаки в Крим та Одесу по сіль їздили . Старожили твердять про те , що на території села бував Устим Кармалюк .

            В трудах Подільського єпархіального статистичного комітету за 1901 рік згадується про те , що в давні часи на місці теперішніх сіл Садковець , Калитинки і Покутино було місто Кремянець . Під час однієї татарської навали місто було спалене . Замість нього виникли невеликі села , в тому числі і Покутино . В цьому документі записано легенду , яка пояснює походження назви Покутино , а зміст назви Покутино розкриває походження назви села Калитинка. В давні часи на місці села Покутино була тюрма міста Крем янця, де тримали порушників . Один раз татари напали на місто і розбили тюрму , порушників взяли у полон , а ті організували втечу і всі до одного розбіглися . Після того , як татари забралися , порушники заховалися у сусідньому лісі і не  Те  давали проходу ні пішому ні кінному . Вони наводили такий жах на жителів ( особливо багатеньких жителів , бо втікачі мали свої правила : в багатого відбирай , бідному віддавай ) , що пройшовши цю місцевість кожен казав :» Слава  тобі , Господи , пройшов покуту !» .  А саму цю місцевість почали називати  « Покутою», а потім і поселення , засноване тут назвали «Покутин».  Те місце в густих зарослях Мурафи , де прохажі спасались , забігаючи на поляну , назвали « Забіжанкою» ( тепер село Сапіжанка  ) , а те , де ховались , де густі зарослі понад річкою утворювали собою форму калитки ( з телячої шкури пошитий мішечок на гроші мав назву калитки )  назвали Калитинкою.

У Подільських єпархіальних відомостях №7 за 1862 рік згадується про те , що в період   героїчної боротьби руського народу з монголами з метою зміцнення свого панування , на Поділля вторгся литовський князь Ольгерд і землі Поділля роздав своїм родичам Коріотовичам від Брацлава до Покутино .Зпізніших документів видно , що Покутною і Калитинкою володів один поміщик .Отже , можна вважати , що село Калитинка існувало як населений пункт ще задовго до 13-го століття , а в назві села відбито і багатство , і форму місцевості , а в соціальному розумінні  розкривається суть гноблення.

Перекази старожилів твердять , що перші поселенці селилися на лівому боці Мурафи , а пізніше поселенці перейшли на правий берег Мурафи.

   З уставної грамоти поміщика Чернецького Степана Матвійовича сіл Покутино і Калитинка з 1862 по 1905 роки видно :населення 650 , з них відпущено на волю нема , одержали орну землю-18 , безкінних господарств -188 , кінних -23. Отже , в 1862 році в селах Калитинка і Покутино було 211 господарств . Поселенці займалися землеробством , скотарством , шевством , столярством і довгий час відстоювали і боролись за свою вільність від експлуатації і за землю з місцевими поміщиками .